Обмежувальний припис стосовно кривдника: дієвий засіб для протидії домашньому насильству

Якщо у Вас виникли запитання телефонуйте нам за номером 050 052 44 04 або пишіть на електронну адресу advokat@novakovska.com.

Обмежувальний припис:

1. Виникнення, поняття та можливості.

2. Порядок отримання.

3. Підстави для відмови у видачі.

4. Наслідки невиконання.

5. Докази та доказування вчинення домашнього насильства.

6. Нормативна база.

Даний матеріал дасть Вам відповіді на найпопулярніші питання, які піднімаються при отриманні обмежувального припису для протидії домашньому насильству.

Виникнення, поняття та можливості

Зважаючи на стрімкий ріст домашнього насильства, законодавець приймає ряд законів, положень, інструкцій направлених на протидію домашньому насильству. За таких обставин, суд уповноважили видавати обмежувальні приписи стосовно осіб, які вчинили домашнє насильство.

Обмежувальний припис – захід тимчасового обмеження прав і покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на захист особи, яка постраждала від такого насильства.

Суд, за допомогою обмежувального припису, може обмежити права або зобов’язати кривдника:  1) заборона перебування в місці спільного проживання; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що спільним або особистим майном постраждалої особи; 3) обмеження у спілкуванні з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися до визначеного місця у якому зазвичай перебуває постраждала особа; 5) заборона розшукувати потерпілу особу; 6) заборона вести листування або здійснювати телефонні переговори з постраждалою особою особисто або через третіх осіб.

Порядок отримання

Для отримання обмежувального припису стосовно кривдника діючим законодавством передбачено судовий порядок. Безпосередньо весь розгляд справи відбувається в порядку окремого провадження.

Заява розглядається у присутності заявника та заінтересованої особи (кривдника). У разі, якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.

Заявником може бути:

• постраждала особа або її представник;
• якщо постраждала дитина – орган опіки та піклування, родичі, батьки, вітчим або мачуха;
• якщо недієздатна особа - орган опіки та піклування, опікун (якщо особа є недієздатною).

Судовий збір – відсутній

Місце куди подається заява – в суд по місцю проживання постраждалої особи. Якщо постраждала особа знаходиться у центрі протидії домашньому насильству, то заява подається в суд, який знаходиться по місцю знаходження центру.

Строк розгляду заяви – законодавством встановлений строк в 72 години, але фактично не менше місяця.

Рішення суд приймає на підставі оцінки ризиків.

Після ухвалення позитивного рішення про видачу обмежувального припису суддя повідомляє органи поліції, які в свою чергу, також беруть кривдника на профілактичний облік.

Підстави для відмови

Подача заяви про видачу обмежувального припису не завжди гарантує позитивного результату (отримання необхідного рішення). Судова практика має різноманітні підстави для відмови у задоволені заяви. Зазвичай такі відмови будуються на наступних підставах:

• конкуренція норм – інколи судді надають пріоритету права власності, а тому не можуть обмежити особі доступ до її житла з тих підстав, що у цьому житлі проживає потерпіла. В таких випадках доцільно згадати про принцип пропорційності, в тому числі, без уваги не залишити права людини, які  передбачені в Конституції та зазначають про те, що здоров’я людини є найвищою цінністю;
• імунітет презумпції невинуватості – на думку певних суддів, особа вважається такою, що не вчиняла домашнього насильства доки не доведено зворотного. Стандарт доказування зазвичай використовують як в кримінальних справах. В таких випадках варто згадувати, що обмежувальний припис на відмінну від КУпАП та КК України не переслідує мету покарати людину, та його мета є убезпечити людину;
• вимога довести системність –  іноді судді приходять до висновку, що заявник повинен довести системність, але заявнику фактично необхідно вказати обставини, що свідчать про системність;
• нерозуміння правової природи обмежувального припису – інколи судді вважають, що домашнє насильство повинно доводитися виключно судовими рішеннями, якими встановлений факт домашнього насильства. Також є випадки, коли судді вимагають доведення домашнього насильства на підставі документів, які отримуються в межах КУпАП. Проте в дійсності достатньо довести той факт, що насильство було і воно може повторитися;
• неякісна підготовка заяви – це може бути неналежна форма або зміст.

Наслідки невиконання

Діючим законодавством передбачена відповідальність за умисне невиконання обмежувальних приписів, а саме наслідком такого невиконання буде арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років (ст. 390-1 КК України).

Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців (ч.1 ст. 60 КК України). Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років (ч.2 ст. 60 КК України).

Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці (ч.1 ст. 61 КК України). Слід пам’ятати, що обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи (ч.3 ст. 61 КК України).

Аналізуючи вироки судів першої інстанції можливо побачити, що зазвичай призначаються наступні види покарань:

• покарання у виді арешту строком на 3 (три) місяці (судова справа № 444/3144/20);
• покарання у виді арешту на строк 6 (шість) місяців (судова справа № 163/1209/19);
• покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі ( судова справа № 607/14300/20).

Докази та доказування вчинення домашнього насильства

Хоч вище було і зазначено, що тягар доказування майже відсутній по даним справам, але все ж існує. Перелік доказів є фактично необмежений та буде залежати від кожної конкретної ситуації,та від виду домашнього насильства.

Зазвичай для отримання обмежувального припису використовують наступні докази в копіях: 1) свідоцтво про укладення шлюбу; 2) свідоцтво про народження дітей; 3) звернення до поліції та підстави цього звернення; 4) терміновий заборонний припис; 5) результати звернення до поліції (проведено бесіду); 6) постанова суду про притягнення до адміністративної відповідальності; 7) довідки з лікарні про виклик або про те, що особа зверталася з травмами; 8) документальне підтвердження звернення до центрів протидії домашньому насильств або соціальних служб з метою проходження програми реабілітації для постраждалих осіб від домашнього насилля; 9) відео вчинення домашнього насильства; 10) смс повідомлення між кривдником та постраждалим; 11) інші.

Розгляд касаційних скарг Верховним Судом по справам про видачу обмежувального припису показує, що суд зазвичай звертає увагу на наступне:

• під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19), 26 вересня 2019 року в справі № 452/317/19-ц (провадження № 61-12915св19), від 17 червня 2020 року в справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), від 23 грудня 2020 року в справі № 753/17743/19 (провадження № 61-23053св19), від 24 лютого 2021 року в справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20);
• враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАПта КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях;
• доводи касаційної скарги ОСОБА_6 відносно того, що він не набув статусу «кривдника», оскільки не притягувався до відповідальності за вчинення домашнього насильства, не є обґрунтованими, оскільки сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника;
• протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Нормативна база

1. Цивільний процесуальний кодекс України.

2. ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

3. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами від 11.05.2011 року.

4. ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

5. Постанова КМУ від 22.08.2018 року № 658 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії

домашньому насильству і насильству за ознакою статі».

Матеріал підготував практикуючий адвокат, партнер АО «Новаковська та партнери» Янчук Анатолій Анатолійович.

Якщо у Вас виникли запитання телефонуйте нам за номером 050 052 44 04 або пишіть на електронну адресу advokat@novakovska.com. Адвокати АО "Новаковська та партнери" допоможуть Вам.